Бібліотека Кобзаря

Після смерті Шевченка залишилися деякі його речі, книжки. Опис особистої бібліотеки Т. Г. Шевченка зробив уродженець Глухова Данило Семенович Каменецький (1830-1881).

Данило Каменецький близько 1852 року здобув освіту у Новгород-Сіверській гімназії. Потім закінчив Київський університет (1857). Рукою глухівчанина були написані листи Шевченка до шефа жандармів В. А. Долгорукова, голови Цензурного комітету І. Делянова з клопотанням про дозвіл видати поетові твори. З 1857 до 1862 року він завідував друкарнею у Петербурзі. Саме в ній було видано «Кобзарь» і «Букварь южнорусский» (1860) Т. Г. Шевченка. Портрет поета-революціонера Каменецький включив до першого випуску літографованих «Портретов украинских писателей», що побачив світ 1861 року в Петербурзі.

У глухівчанина зберігалися автографи Шевченкових творів «Тарасова ніч», «Перебендя», «До Основ’яненка», «Гамалія», «Марку Вовчку» та інші.

Та повернімося до Шевченкової бібліотеки. В «Описі книжок, що належали Т. Г. Шевченку», 110 записів включали понад 150 книжкових одиниць. Серед них були твори В. Бєлінського, О. Бодянського, Т. Грановського, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, М. Огарьова, М. Костомарова...

Певний час бібліотека зберігалася в іншого нашого земляка – Михайла Лазаревського. Та 4 червня 1861 року він передав її для зберігання інженеру, колишньому знайомому Шевченка Федору Івановичу Черненку. І відтоді сліди її загубилися. І досі, на жаль, бібліотека Шевченка не розшукана. Ми навіть незнаємо, як склалася її доля. Єдине, що маємо, – це вказуваний нами «Опис книжок…».

Багато з книг бібліотеки поета мали дарчі написи. Написи авторів творів чи то їх видавців. Розповідь про це могла б вилитися в цілу книжку, яка, певно, колись все ж буде написана. Ми зараз лише розглянемо, яку участь в складанні бібліотеки Шевченка брали наші земляки-сумчани.

… Тарас Григорович мав чимало книг уродженця містечка Вороніж колишнього Глухівського повіту (тепер – Шосткиниського району) Пантелеймона Олександровича Куліша. Відповідно під номерами 12, 17, 18, 28, 64 в «Описі книжок значилися такі твори: «Записки о Южной Руси» (1856-1857), «Чорна рада» (1847), альманах «Хата» (1860), «Граматика» (1857), «Повєсть о Борисе Годунове и Дмитрии Самозванце» (1857). Перші три видання мали дарчі написи Куліша. Шевченко дуже прихильно ставився до цих творів.

«Спасибо еще Кулишу, что догадался прислать книг, а то я не знал бы, что с собою делать, – записав поет-засланець у своєму «Щоденнику» 17 червня 1857 року. – В особенности благодарен я ему за «Записки о Южной Руси». Я эту книгу скоро наизусть буду читать. Она мне так живо, так волшебно живо напомнила мою прекрасную бедную Украину, что я как будто с живыми беседую с ее слепыми лирныками и кобзарями. Прекраснейший, благороднейший труд. Бриллиант в современной исторической литературе. Пошли тебе, господи, друже мой искренний, силу, любовь и терпение продолжать эту неоцененную книгу».

Два тома «Записок о Южной Руси», як і історичний роман «Чорна рада», були надіслані Шевченку самим Кулішем.

Велике враження справило на поета і видання Кулішем «Граматики». Її Шевченку до Нижнього Новгорода на початку грудня 1857 року, в час повернення поета з заслання, привіз із Петербурга педагог В. Г. Варенцов.

«Как прекрасно, умно и благородно составлен этот совершенно новый букварь. Дай бог, чтобы он привился в нашем бедном народе. Это первый свободный луч света, могущий проникнуть в сдавленную попами невольничью го¬лову», – такі думки заносив до свого «Щоденника» Тарас Григорович.

Чимало книг в бібліотеці Шевченка з’явилося через посередництво або прямо з рук братів Лазаревських.

Федір Лазаревський в одному з листів лютневими днями 1848 року писав Тарасу Григоровичу з Оренбурга: «Коли Вам не треба уже «Отечественных за¬писок» и «Русской истории», будьте ласкаві, пришліть, бо «Отеч(ественные) зап(иски) треба переплітать».

У ті дні Шевченко знаходився в Орській фортеці. Книжок, певно, не знаходив поруч. Отож Ф. Лазаревський і надсилав їх з Оренбурга.

У бібліотеці Шевченка була книжка одного з Лазаревських – Олександра, згодом відомого українського історика, літописця нашого краю. Ця книжка – «Указатель источников для изучения Малороссийского края» (1856). Цей факт відомий всім тим, хто вивчає життя та творчість Шевченка. Та чи єдиний це твір нашого земляка серед книжок особистої бібліотеки поета? Це питання ще якось не цікавило шевченкознавців, не було предметом вивчення.

Проглянемо «Опис особистої бібліотеки Т. Г. Шевченка». Під номерами 33 і 34 в ньому значаться «Украинская литературная летопись за 1856 год» (дві книги) і «Украинская литературная летопись за 1857 год» (одна книга). А ці видання, що виходили щомісячно у Чернігові в губернській друкарні в 1856-1857 роках, якраз були підготовлені Олександром Лазаревським. І з його рук найбільш ймовірно потрапили до Шевченка.

Не можемо не назвати також ім’я поета, перекладача, видавця Миколи Васильовича Гербеля, життя якого найтіснішим чином було пов’язане з нашою Сумщиною, зокрема з Шосткою.

... Майже 17 років, з 1832 до 1849, його батько, генерал В. В. Гербель, був командиром (начальником) Шосткинського порохового заводу. Тут минули й дитячі роки Миколи Гербеля. Коли він уже вчився у славнозвісному Ліцеї вищих наук князя Безбородька у Ніжині, то познайомився з Тарасом Григоровичем. Ось як описав цей епізод український письменник О. С. Афанасьєв-Чужбинський, який супроводжував Шевченка в його поїздці Чернігівською губернією: «Приїзд Шевченка до Ніжина не міг лишитись таємницею. Двері наші не зачинялись, особливо, нас відвідували студенти, і серед них М. В. Гербель, що був тоді на останньому курсі».

В один із днів Тарас Григорович вписав Гербелю до альбома чотири рядки із одного зі своїх творів:
              За думою дума роєм вилітає,
              Одна давить душу, друга роздирає.
              А третя тихо, тихесенько плаче
              У самому серці, може, й бог не бачить.

То були слова з поезії Шевченка «Гоголю».

З тієї ніжинської зустрічі творчість Кобзаря стала взірцем, предметом глибокої пошани для Гербеля. Йому, наприклад, належить перший друкований переклад на російську мову поезії «Думка» («Нащо мені чорні брови»). М. В. Гербеля вважають першим перекладачем «Заповіту». Він тричі (1860, 1869, 1876) перевидавав безсмертний «Кобзар». Примірник першого російського видання «Кобзаря» з власноручним написом М. В. Гербель подарував Шевченкові.

У бібліотеці Шевченка зберігалося три видання М. В. Гербеля. Це його переклад «Слова» – «Игорь, князь Северский» (1855). Це «Отголоски. Стихотворения Н. Гербеля» (1858) і восьмитомник «Шиллер в переводе русских писателей» (1857-1860). Як відомо, видавцем перекладів Шіллера був саме М. В. Гербель. Два останніх видання мали дарчий напис Миколи Васильовича.

Так, невідома нам доля бібліотеки Шевченка. Залишилися невідомими (чи назавжди?) написи щирих друзів Кобзаря на подарованих ними книгах. А це ж – сторінки життя Т. Г. Шевченка! На жаль, не прочитані. А хіба це не повинно турбувати нас? Звати до пошуків? Адже кожна знайдена книжка, кожний рядок чи те слово – надзвичайно важливі! Дуже важливі, бо мовиться про нашого великого Поета, нашого безсмертного Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка.

                                                        Віктор Терлецький

Червоний промінь. – 1989. – 4 берез. – С. 7.