Школяренко Юхим Данилович

Ще юнаком Ю.Д. Школяренко пішов з Вирівки без батьківського благословення. Сам знайшов своє місце в житті — примирився з батьком, став купцем 1-ї гільдії і нажив мільйони. З багатством прийшла і старість. Будучи бездітним, він поспішав свої капітали прикласти на користь людям. Найбільше Школяренко зробив для Харкова, де жив останнім часом. Але він був також ініціатором будівництва в Конотопі колишнього комерційного училища і дав для цього великі гроші (у Велику Вітчизняну війну училище було зруйноване).

У с. Вирівці він побудував “Выровскую второклассную учительскую церковно-приходскую образцовую школу” (з гербової печатки), другу школу жіночу (обидві дво-поверхові), фельдшерський пункт і церкву. Щоб школа, церква і священик мали постійне матеріальне забезпечення, купець відписав на церкву батьків дім і 30 десятин землі, які дісталися йому в спадок.

На меморіальній дошці в церкві висічено: “Храм сей сооружен для церковно-приходской учительской школы от конотопского купца 1-й гильдии Ефима Даниловича Школяренко. Закладен 1892 г., освящен 1894 г. нежинским епископом Алексеем”.

Піп-семінарист пішов з села. Стару церкву розібрали. Тоді новий випускник духовної академії став священиком, завідуючим учительською школою і викладачем закону божого. Крім державного окладу і плати за церковні обряди, церква йому призначила з свого фонду дім і 10 десятин землі. Маючи такі достатки, батюшка на фоні сільської бідності виділявся розкішшю. Катавсь на фаетоні і прогулювався в садку з фонтаном. Помічники в нього були: диякон і дячок, які мали відповідно 5 і 3 десятини. Решту землі (15 десятин) церква здавала в оренду. Орендна плата йшла на ремонт і опалення школи і церкви та на придбання шкільного обладнання і церковного начиння і стала тоді не лише парафіяльним храмом, а й навчальною базою учительської школи. Тому в ній все було поставлено на широку ногу.

Вона вражала не тільки розмірами й архітектурою, а й багатством і красою оздоблення, начинням. Вона далеко славилась церковним співом і милозвучними дзвонами (сплав міді з сріблом). Найбільший дзвін важив 250 пудів. У будівництві церкви Школяренко мав і свій власний інтерес. Він з дружиною повинні були покоїтись (за заповітом) під склепінням нової церкви, як єгипетські фараони покояться під своїми пірамідами. Він хотів, щоб його 250-пудовий дзвін на дзвіниці відзвонював йому вічну пам'ять. Та не судилось. Юхим Данилович помер в 1917 році й похований у м. Харкові. Дружина В 1918 році невідомо куди поділася.

Юхим Данилович Школяренко був консерватором і монархістом, але ці його політичні переконання не зважали йому бути патріотом. Свої капітали він не прогайнував у паризьких ресторанах, не протринькав на віллі в Швейцарських Альпах, а ділом довів свою любов до народу, до рідного краю. Все, що ним було побудоване в с.Вирівці 100 років тому, мало прогресивне значення. Це був тоді великий крок вперед у ліквідації неписьменності, розвитку освіти і культури народу.